Тематичний напрям 6

Тематичний  напрям 6.

Менеджмент. Маркетинг. Логістика

 

Комишанова Яна Едуардівна,
студентка першого курсу освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»,
спеціальність «Управління проектами»,
Донецький національний технічний університет

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОЕКТУ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ МАРКЕТИНГУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

В умовах існуючої ринкової економіки головні економічні проблеми суспільства вирішуються через конкурентний механізм формування цін, а основними принципами є: вільне підприємництво і договірні стосунки між господарюючими суб'єктами. Складно переоцінити роль маркетингу, оскільки його основні функції, у рамках сучасної економічної системи, зводяться до організації вільного і конкурентного обміну для забезпечення ефективної відповідності пропозиції і попиту на товари і послуги. Нині маркетингова діяльність є тим елементом, без якого немислиме повноцінне функціонування підприємства. Це обумовлює високу значимість правильної організації системи управління маркетингом на підприємстві. Таким чином, на багатьох підприємствах стає ребром питання про створення власної системи маркетингу.

Багато вчених-економістів у своїх працях розглядало таке актуальне питання, як створення системи маркетингу на підприємстві. Серед них можна виділити дослідження наступних: В. І. Бєляєв, І Решетнікова, В.Г. Балашов, Е.П. Голубков та інші.

Організаційне трактування маркетингу полягає в тому, що маркетинг  - система організації господарської діяльності фірми, що ґрунтується на попередньому вивченні стану і перспектив ринкового попиту і підпорядкуванні завданням успішного збуту продукції (товарів, послуг) усіх сторін ділової активності фірми, - від розробки конструкції і технології виробництва товару до його доставки покупцеві і подальшого обслуговування [4].

Вся робота з переорієнтації будь-якого підприємства на маркетингові концепції управління, на впровадження у свідомість працівників і в практику їх повсякденного виробничого буття таких ціннісних категорій, як найповніше задоволення потреб і потреб покупців, рішення реальних проблем своїх клієнтів, а не просто виробництво продукції (чи доставка будь-якого товару в місце продажу, що характерно для чисто комерційних організацій), що виражається в створенні служб маркетингу, організації їх субординаційних стосунків з іншими підрозділами підприємства, повинна носити системний характер. Іншими словами, команда розробників маркетингової концепції для конкретного підприємства повинна застосувати системний підхід, представивши спочатку маркетингову діяльність підприємства як систему [2, с. 604]

Якщо керуватися загальними визначеннями системи, то під системою маркетингу підприємства слід розуміти сукупність різноманітних елементів - матеріальних і понятійних, а також людей, певним чином пов'язаних між собою і своєю взаємодією, що забезпечують вироблення маркетингових стратегій, а також тактичних маркетингових рішень, що дозволяють підприємству проводити зважену, обґрунтовану товарну і цінову політику на ринку [2, с. 608].

Система маркетингу  - це не просто структура, це більш загальне уявлення про маркетинг на підприємстві, що охоплює, звичайно, і структуру служби маркетингу теж, але тільки як частину, як окремий елемент усієї системи [2, с. 607-608].

Ринкова орієнтація фірми передбачає створення та вдосконалення служби маркетингу, вся діяльність якої спрямована на те, щоб забезпечити максимум результатів (прибутковості, обсягу продажу і т. ін.) при мінімумі витрат. Основними функціями служби маркетингу є: збір інформації, проведення досліджень ринку, прогнозування попиту, організація реклами, збутових операцій та обслуговування запитів конкретних споживачів товарів та послуг, післяпродажного сервісу [5].

Роль маркетингової служби на підприємстві проявляється в функціях:

- аналітична, така, що полягає у вивченні ринку, його структури, яку утворюють контрагенти, конкуренти, посередники, а також загальної (внутрішньою і зовнішньою) ситуації діяльності фірми;

- виробнича, припускає розробку нових товарів, управління якістю і конкурентоспроможністю готової продукції;

- збутова, «що відає» організацією системи руху товару, сервісу, проведення політики цін;

- управлінська, яка пов'язана з плануванням, організацією, контролем маркетингових заходів, розрахованих на встановлення, зміцнення і підтримку взаємовигідних стосунків з посередниками і покупцями [3].

Під процесом впровадження системи маркетингу розуміється створення, коригування та підтримка працездатності такого «механізму» у системі управління компанії, який забезпечував би не лише здійснення стратегічних і тактичних цілей компанії, а й створення умов для їх досягнення. Під таким механізмом мається на увазі деяка система компонент - маркетингових цілей, завдань, функцій, структур управління, людей, документів, процедур і програм [6].

Методика впровадження системи маркетингу складається з декількох етапів. На першому,  передпроектному етапі, проводиться опис та аналіз стартових умов розробки та впровадження системи маркетингу. Другий етап, проектний, для нього характерна розробка системи маркетингу, опис цільових умов бізнесу, опис планованих довгострокових, середньострокових і короткострокових цілей і завдань системи маркетингу, виходячи із стратегічних цілей і завдань бізнесу, визначення структурної схеми служби маркетингу, розподіл основних функцій системи маркетингу  по підрозділах компанії та служби маркетингу.  На третьому, після проектному етапі, відбувається підготовка наказу про організацію служби маркетингу (за необхідності) та коригування (зміна, доповнення, видалення) функцій співробітників служби маркетингу і при необхідності її реструктуризація. Коригування виконується в процесі діяльності або функціонування служби її керівником або фахівцем з реструктуризації підприємства [7].

Система маркетингу передбачає наступні основні елементу організації і напряму діяльності підприємства:

-виявлення існуючого і потенційного попиту покупців на товари і послуги шляхом комплексного вивчення стану ринку і перспектив його розвитку;

-організацію науково-дослідної діяльності підприємства по створенню нових зразків продукції, а також організацію виробництва відповідних товарів, що задовольняють запити споживача;

-координацію і планування виробництва і фінансування;

-організацію і вдосконалення системи і методів збуту продукції;

-регулювання і напрям всій діяльності підприємства, включаючи керівництво виробництвом, транспортуванням, упаковкою, збутом, рекламою і іншими заходами щодо розширення збуту [8].

Одне з головних призначень системи маркетингу підприємства поряд із усебічним задоволенням потреб споживачів та відповідною орієнтацією виробництва, - це забезпечення стабільної роботи на ринку, яке неможливе без ретельного його вивчення та детального аналізу [1].

Таким чином, питання створення системи маркетингу на підприємстві є актуальним у сучасному світі, тому що успішно функціонуюча система маркетингу забезпечує ефективну діяльність підприємства в умовах ринкової економіки, що базується на пануванні приватної власності й індивідуальному прийнятті рішень за допомогою системи конкуренції, ринків і цін.

 

Список використаних джерел:

1. Балабанова Л. В. Маркетинг відносин в системі управління підприємством : монографія [Текст] / Л. В. Балабанова, С. В. Чернишева. – Донецьк : ДонНУЕТ, 2009. – 280 с.

2. Беляев В. И. Маркетинг: основы теории и практики: учебник / В. И. Беляев.  –  М. : КНОРУС, 2005. – 672 с.

3. Замедлина Е. А. Основы менеджмента: самое главное / Е. А. Замедлиина. -  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://be5.biz/ekonomika/mzea/53.htm

4. Кубышина Н. С. Маркетинг [Електронний ресурс]: навч. посіб./ Н. С.  Кубышина, А. В.  Зозулёв // Під. ред. С.А. Солнцева. – К.: Знання; М.: Рыбари. - 2011. - Режим доступу: http://uchebnikionline.ru/marketing/marketing_-_zozulev_ab/opredeleniya_marketinga.htm#147

5. Мамалуй О.О. Основи економічної теорії: підр / О.О. Мамалуй. –  К. : Юрівком Інтер, 2006. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://pidruchniki.ws/14990528/politekonomiya/sluzhba_marketingu_firmi_funktsiyi_struktura

6. Муратов И. М. Система маркетинга и ее внедрение на предприятии // Маркетинг в России и за рубежом / И. М. Муратов, И. А. Шведова. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://md-hr.ru/articles/html/article10142.html

7. Харченко Т. Г. Система маркетингу та її впровадження на промисловому підприємстві / Т. Г. Харченко // Проблемы и перспективы развития сотрудничества
между странами Юго-Восточной Европы в рамках
Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ: зб. наук. Праць.-  Севастополь - Донецьк. Т. 1., 2011 – С. 725.

8. Яркина Т. В. Основы экономики предприятия: учебное пособие / Т. В. Яркина -  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.aup.ru/books/m64/3_4.htm

 

Конєв Руслан Юрійович,
студент 3-го курсу,
напрям підготовки: «Міжнародна економіка»
ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України»

МАРКЕТИНГОВІ АСПЕКТИ ТОВАРНО ЗБУТУ ДРІБНИМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Розвиток сільського господарства завжди був і є перспективним напрямком розвитку економіки України. В нашій країні склалися всі необхідні умови, щоб дана галузь успішно функціонувала. В останні роки саме це ми і можемо спостерігати: зростає кількість виробленої продукції, поступово оновлюється автопарк, зростають обсяги експорту, збільшуються посівні площі, поступово зростають показники рентабельності та інше. Але все це стосується лише великих сільськогосподарських підприємств, які з кожним роком збільшують свій потенціал.  Натомість кількість дрібних сільськогосподарських виробників продукції з кожним роком скорочується. Однією з причин такого стану є саме проблема збуту. Розглянемо дане питання більш детально на прикладі дрібного сільськогосподарського підприємства, що виробляє озиму пшеницю.

В основному проблема збуту зумовлена тим, що великі фермерські підприємства мають свідоцтво платника податку на додану вартість (ПДВ), а дрібні не мають. Основними клієнтами даної продукції є зернотрейдери та підприємства для яких сировиною є пшениця. Якщо вони купують у фермера, що є платником ПДВ, то їм не потрібно сплачувати податок. Якщо ж у фермера, що не має свідоцтва платника ПДВ та не сплачує його, то ПДВ змушений буде заплатити покупець. Хоча згідно законодавства даний податок відшкодовується, але сплативши його підприємство зменшує кількість вільних грошових коштів. [1] Тому зернотрейдери й інші покупці пшениці віддають перевагу великим сільськогосподарським виробникам, до того ж  і обсяги, що можуть запропонувати останні значно більші ніж ті що можуть надати дрібні виробники пшениці. Отже, проблема збуту продукції серед дрібних фермерських господарств дійсно існує і є актуальною. То ж куди мають змогу продавати свою товарну продукцію дрібні сільськогосподарські підприємства?

Сьогодні основними каналами збуту пшениці дрібними фермерськими господарствами є: продаж домогосподарствам, невеликим підприємствам, які використовують пшеницю як сировину та посередникам. Розглянемо особливості кожного з них окремо.

Першим каналом збуту пшениці є продаж її домогосподарствам. Найчастіше останні використовують пшеницю як корм для тварин. Також домогосподарства є основними орендодавцями землі для дрібних фермерських господарств. Тому часто вони отримують орендну плату у вигляді пшениці чи інших сільськогосподарських культур. Попит з боку домогосподарств на пшеницю є не значним. Основними причинами цього є те, що домогосподарства не завжди платоспроможні, частина домогосподарств самі вирощують пшеницю і себе забезпечують, існує альтернатива пшениці у вигляді ячменю та житниці, які є дешевшими.

Невеликими підприємствами, які використовують пшеницю як сировину в основному є крупорушки та пекарні. Вони часто співпрацюють з дрібними фермерськими господарствами. Останнім це дуже вигідно адже на відміну від домогосподарств підприємствам потрібні більші об’єми. Але знову ж таки є певні проблеми. Основною залишається проблема ПДВ, який повинен сплачуватися у даному випадку покупцем. Розвиток такого каналу збуту є більш перспективним і вигідним для дрібних сільськогосподарських виробників, але попит у даному випадку є значно меншим від пропозиції. Це пов’язано з тим що сьогодні в Україні існує не так багато дрібних крупорушок та пекарень. До того ж значна частина їх купує пшеницю у великих підприємств, тому що останні здатні запропонувати більш якісну продукцію. Річ у тім, що великі виробники мають змогу використовувати зерносушильні комплекси, віялки і т.д.. Дрібні ж підприємства не мають фінансової змоги купувати таке обладнання.

Останнім і найбільшим каналом збуту є реалізація продукції посередникам. У даній ситуації виробник не має змоги встановлювати ціну, а лише отримує її від  покупця, тобто посередника і виходячи з певних обставин приймає рішення про продаж пшениці чи чекає подальшої зміни. Зрозуміло, що в даній ситуації посередники хочуть купити за найнижчою ціною і дуже часто вони намагаються занизити її, особливо якщо річ іде про купівлю невеликої партії пшениці. Але це не означає, що ціна є неприйнятною для виробників, тому що і серед посередників є конкуренція.

Взагалі посередництво у сільськогосподарській галузі є дуже поширеним явищем. Існують не лише посередники, що займаються реалізацію продукції рослинництва, а й дуже часто вони займаються посередництвом у купівлі-продажі сільськогосподарських машин та агрегатів, а також запчастин та комплектуючих до них. З одного боку це дуже зручно, аграріям не потрібно витрачати час та кошти на пошук певного агрегату чи покупця для своєї продукції. Але з іншого боку посередники забирають суттєву частину їх прибутку. Наприклад, цілком можливо, що пшениця вирощена дрібними фермерськими господарствами може потрапити на експорт і бути продана до іншої країни. У такому випадку схема руху пшениці матиме такий вигляд: спочатку дрібне сільськогосподарське підприємство продає пшеницю посереднику, потім він продає більшому посереднику, після чого останній продає її компанії зернотрейдеру, яка є платником ПДВ (можливо також, що між першим посередником і компанією не буде додаткового посередника, а можливо, що буде більше ніж один), і вже потім дана компанія продає іншій компанії, яка має дозвіл на експорт пшениці за кордон (але можливо, що посередник має змогу продати пшеницю одразу компанії-експортеру). Як бачимо, у даній схемі бере участь значна кількість суб’єктів збуту і кожен з них переслідує одну мету – максимізацію свого прибутку. Уже не парадоксальним є те, що бувають випадки коли прибутки посередників чи зернотрейдерів є значно більшими, ніж прибутки виробників даної продукції.

Слід зазначити, що зібравши врожай майже всі дрібні фермерські господарства не мають змоги зберігати його, тому вони або ж відразу продають пшеницю, або зберігають її на ХПП (хлібоприймальний пункт), сплачуючи відсотки ХПП. Як правило, на момент збору врожаю ціна на пшеницю є найнижчою за весь рік, а зберігання на ХПП пов’язане з додатковими витратами. Якщо ж дрібне фермерське господарство відвантажує пшеницю до ХПП, то зберігає її там на протягом незначного терміну. Далі, як правило, дочекавшись певного підвищення ціни   продають пшеницю все тим же посередникам.

Потрібно зазначити, що коливання ціни пшениці є теж важливою проблемою. Так, середнє арифметичне відхилення ціни на пшеницю за 2012 рік становить 193 гривні, що по відношенню до середньорічної ціни на пшеницю становить 10,6%. Дані були розраховані на основі цін одного з найбільших агротрейдерів ТОВ Гермес-Трейдинг. Для порівняння був розрахований цей же показник, але ціни на пшеницю взяті на біржі Matif (Париж). Як результат, отримані такі дані: середнє арифметичне відхилення склало 230 грн., а по відношенню до середньорічної ціни – 9,6%. Хоча відхилення у грошовому вимірі на паризькій біржі і більше, але і середня ціна є вищою більш ніж на 20% від вітчизняної. Саме на сезонному коливанні ціни продукції рослинництва посередники можуть заробляти, в той час як для дрібних сільськогосподарських виробників це в деякій мірі збитки, а точніше втрачена вигода. [2]

Отже, проблема ефективного збуту пшениці дрібними сільськогосподарськими виробниками дійсно існує і вона є актуальною. Основним покупцем даної продукції  виступає посередник. Їх співробітництво з дрібними фермерськими господарствами має як позитивні так і негативні моменти. Можливим виходом із даної ситуації є створення державного підприємства яке б скуповувало пшеницю у дрібних фермерських господарствах та подальший її продаж в Україні та закордоном. Звичайно для створення такого підприємства потрібні значні витрати. Але це забезпечило б стабільне надходження коштів до бюджету, а також збільшило б прибутки дрібних сільськогосподарських виробників, а значить сприяло б розвитку останніх, зменшенню можливості монополізації сільськогосподарського ринку хоча б на рівні регіону, а також сприяло б створенню нових дрібних підприємств даної галузі.

Список використаної літератури:

1.      Ставки податку [Текст]  : офіційний сайт Міністерства фінансів України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://minfin.com.ua/taxes/-/taxrate.html

2.      Ціни та аналітика: Україна – закупівельні ціни на зернові [Текст] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zernoua.info/index.php?action=prices&categoryid=7&archive

3.      Ломачинська С.В. Проблеми стратегії збутової політики на ринку сільськогосподарської продукції [Текст] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/15_APSN_2010/Economics/67187.doc.htm

 

Сухоставець Поліна Олександрівна,
студентка економічного факультету
ХНУ ім. В. Н. Каразіна
спеціальності «Маркетинг»
Науковий керівник:
к.е.н., доц. Євтушенко В. А.

 маркетингові Стратегії на промисловому ринку

 

На даний момент для України є актуальним розвиток ринкових відносин, застосування маркетингового інструментарію. Але аналіз діяльності вітчизняних промислових підприємств свідчить про те, що стратегічний маркетинг у промисловій галузі зараз знаходиться у зародковому стані. Незважаючи на повну самостійність багатьох організацій, їх керівництво не бажає мислити стратегічно та покращувати таким чином свою діяльність. Однак такий напрям діяльності може забезпечити прибуток тільки у короткостроковому періоді. Для успішної діяльності підприємству необхідно максимально використати внутрішні ресурси, дослідити зовнішнє ринкове середовище, спрогнозувати його розвиток, задіявши при цьому інструменти стратегічного маркетингу. Далі наведені основні стратегії, що використовуються на промисловому ринку (див. мал. 1) [1, с. 237-250].

 

 

Рис. 1. Стратегії на промисловому підприємстві

Базові стратегії

1. Стратегія лідерства. У центрі уваги всієї стратегії – низькі витрати у порівнянні з конкурентами.

 2. Стратегія диференціації. Фірма прагне створити ситуацію монополістичної конкуренції, в якій вона завдяки своїм відмітним особливостям володіє значною ринковою силою. [3, с. 330].

 3. Стратегія концентрації (спеціалізації, фокусування). Мета тут полягає в тому, щоб задовольнити потреби обраного цільового сегменту краще, ніж конкуренти [3, с. 331; 4, с. 269-270]. 

Стратегії зростання

1. Стратегія інтенсивного зростання. Дана стратегія актуальна, коли фірма ще не вичерпала повністю можливості, пов’язані з її товарами на ринках, де вона діє [1, c. 242-243]:

- стратегія проникнення – потрібно спробувати збільшити обсяг продажів наявних товарів на існуючих ринках;

- стратегія розвитку ринків має на меті зростання обсягу продажів шляхом впровадження наявних товарів на нові ринки;

- стратегія розвитку через товари спрямована на зростання продажу за рахунок розробки покращених або нових товарів, орієнтованих на ринки, на яких діє фірма.

2. Стратегія інтегративного зростання [1, с. 244]:

- інтеграція «назад» використовується для того, щоб стабілізувати або захистити стратегічно важливе джерело постачання;

- інтеграція «вперед» – мотивацією в цьому випадку є забезпечення контролю над вихідними каналами;

- горизонтальна інтеграція має за мету посилити позицію фірми шляхом поглинання або контролю певних конкурентів.

3. Стратегія диверсифікації [3, c. 340]:

- стратегія центрованої диверсифікації, що базується на пошуку і використанні існуючих у конкретному бізнесі додаткових можливостей для виробництва нових продуктів;

- стратегія горизонтальної диверсифікації, що передбачає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції;

- стратегія конгломеративної диверсифікації – у цьому випадку фірма освоює види діяльності, не пов’язані з її традиційним профілем ні в технологічному, ні в комерційному плані.

Стратегії скорочення

Дані стратегії реалізуються тоді, коли фірма має потребу в перерозподілі сил після тривалого періоду зростання або у зв'язку з необхідністю підвищення ефективності, коли спостерігаються спади і кардинальні зміни в економіці [5].

1. Стратегія ліквідації, що є граничний випадок стратегії скорочення і здійснюється тоді, коли фірма далі не може вести бізнес.

2. Стратегія «збору врожаю», що передбачає відмову від довгострокового бізнесу на користь максимального отримання доходів у короткостроковій перспективі.

3. Стратегія відділення, що полягає в тому, що фірма закриває чи продає один зі своїх підрозділів для того, щоб здійснити довгострокову зміну кордонів ведення бізнесу.

4. Стратегія скорочення витрат, основною ідеєю якої є пошук можливостей зменшення витрат і проведення відповідних заходів щодо їх скорочення.

Конкурентні стратегії

1. Стратегія «лідера». Фірма-лідер ринку товару займає домінуючу позицію, причому це визнають і її конкуренти.

2. Стратегія «кидає виклик». Фірма, що не займає домінуючої позиції, може атакувати лідера, тобто кинути йому виклик. Мета даної стратегії – зайняти місце лідера. При цьому ключовим стає вирішення двох найважливіших завдань: вибір плацдарму для атаки на лідера та оцінка його можливостей реакції і захисту.

3. Стратегія «наступного за лідером». «Наступний за лідером» – це конкурент з невеликою часткою ринку, який обирає адаптивну поведінку, погоджуючи свої рішення з рішеннями, прийнятими конкурентами.

4. Стратегія «спеціаліста». «Спеціаліст» спеціалізується тільки на одному або декількох сегментах ринку, тобто його цікавить більше якісна сторона частки ринку [2, c. 212-222].

В  умовах кризи у промисловому маркетингу використовувалися стратегії, представлені у табл. 1 [5].

Таблиця 1

Антикризові стратегії

№ з/п	Стратегія	Напрям діяльності	Характеристика
1.	Підвищення ефективності	Скорочення витрат	Для того, щоб успішно знижувати витрати, необхідно мати повну картину, скільки і на що витрачає компанія. Для цього в компанії необхідна система управлінського обліку, яка обробляє і представляє необхідну інформацію своєчасно і з необхідною ступенем деталізації.

 

Продовження табл. 1

№ з/п	Стратегія	Напрям діяльності	Характеристика
1.	Підвищення ефективності	Підвищення ефективності діяльності персоналу	Застосування аутсорсингу (залучення більш ефективних сторонніх компаній для виконання окремих функцій) і аутстаффінгу («оренда» персоналу) дозволяє відмовитися від виконання окремих операцій і більш ефективно використовувати персонал.
2.	Товарно-цінові стратегії	Пропозиція інноваційного продукту	Пошук нових способів задоволення потреби клієнта на основі основного товару компанії
		Пропозиція додаткової вигоди	Пропозиція нової послуги або додатку до основного товару, яка не суттєво підвищує витрати компанії.
		«Схожий товар за ті ж  самі гроші»	Продукт пропонується в меншому обсязі, в більш простій упаковці, з більш простими комплектуючими, з меншим сервісом і т.д.
3.	Стратегія клієнтоорієнтованості	Перехід до активного продажу	Торговому персоналу необхідно розвивати навички спілкування з клієнтами.
		Адаптація товару до потреб клієнта	Зміна товару після дослідження нових потреб клієнтів.
		Розробка програми утримання клієнтів	Основний акцент робиться не на нових клієнтах, а на лояльних.

Як висновок, слід сказати, що стратегічний маркетинг має різноманітний інструментарій. Перелічені стратегії можна адаптувати до різних умов внутрішнього та зовнішнього маркетингового середовища. Стратегічний підхід у промисловому маркетингу дає можливість вирішити наявні проблеми, запобігти їх у майбутньому та створити сприятливі умови для подальшого функціонування підприємства.

 Перелік використаних джерел

1. Зозулёв А. В. Промышленный маркетинг: рыночная стратегия / А. В. Зозулёв. – К. : Центр учебной литературы, 2010. – 576 с.

2. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент / Ф. Котлер ; [пер. с англ.]. – СПб. : Питер, 2006. – 464 с.

3. Ламбен Ж.-Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива / Ж.-Ж. Ламбен ; пер. с франц. – М. : Наука, 1996. – 583 с.

4. Портер М. Конкуренция / М. Портер ; [пер. с англ.]. – М. : Вильямс, 2005. – 608 с.

5. Стратегии сокращения деятельности предприятия [Электронный ресурс] / В. И. Ляско // Elitarium : сайт центра дистанционного образования. Раздел «Менеджмент. Кризис менеджмент». – Режим досутпа : http://www.elitarium.ru. – Название с экрана.