Тематичний напрям 3

Тематичний  напрям 3.

Економічна безпека України

Кошеленко Вікторія Вікторівна
старший викладач,
кафедра «Міжнародна економіка»,
Донецький національний університет
Замогильнова Дар’я Валеріївна,
студентка, кафедра «Міжнародна економіка»,
Донецький національний університет

УДК 339.9

СВІТОВИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ

 

Анотація.  У даній роботі на підставі аналізу стратегічних планів розвитку енергетики головних гравців світових енергетичних ринків (постачальників, споживачів та транзитерів енергоресурсів) зроблені висновки щодо відповідності стратегічних планів подальшого розвитку енергетики України та забезпечення її енергетичної безпеки.

 Аннотация. В данной работе на основании анализа стратегических планов развития энергетики главных игроков мировых энергетических рынков (поставщиков, потребителей и транзитеров энергоресурсов) сделаны выводы о соответствии стратегических планов дальнейшего развития энергетики Украины и обеспечения ее энергетической безопасности.

Summary. In this paper, based on the analysis of strategic plans for world energy energy markets major players (suppliers, consumers and transit of energy resources) conclusions on compliance with the strategic plans of further development of power industry of Ukraine and ensuring its energy security.

Постановка проблеми. На сьогодні світова енергетична система знаходиться у стані невизначеності. Поточні глобальні тенденції в постачанні та споживанні енергії є вочевидь нестійкими. Україна відіграє значну роль у забезпеченні енергетичної безпеки Європи. Вона є одним із основних транзитерів і значним споживачем паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), тому питання розробки власної зовнішньої енергетичної політики, яка б відповідала сучасним викликам та загрозам, є вкрай актуальним. На жаль, на сьогоднішній день можна констатувати, що реалізація дійсної зовнішньої енергетичної політики України є малоефективною.

У той же час без перебільшення можна заявити, що майбутній сталий розвиток людства буде залежати від того, наскільки вдало світова спільнота зможе упоратися з двома ключовими проблемами: забезпечити надійні шляхи постачання енергії та здійснити достатньо швидкий перехід до більш ефективних та екологічно безпечних систем енергозабезпечення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання забезпечення енергетитчної безпеки країни стало досить популярним, тому в спеціальній літературі широко представлені погляди науковців на цю проблематику, зокрема в працях О. Барановського, І. Бінька, З. Варналія, О. Власюка, B. Геєця, Я. Жаліла, В. Мунтіяна, Г. Пастернака-Таранушенко, C. Пірожкова, В. Шлемка та ін. Серед зарубіжних учених слід виокремити Дж. Андерсена, П. Ламберта, П. Лайонса, П. Воропая, а також наявна велика кількість публікацій у періодичних виданнях таких авторів, як: І. Пашковська, М. Симонія, Дж. Шерр та ін.

Сучасний етап розвитку європейського енергетичного ринку супроводжується багатьма невирішеними проблемами. Найголовнішою проблемою, яка здавна хвилює світову спільноту та часто відіграє вирішальну роль у світових відносинах, є насиченість енергетичного ринку ресурсами для постійного забезпечення людства та усієї національної економіки енергетичними ресурсами.

Незважаючи на актуальність питання енергетичної безпеки, серед теоретиків і практиків на сьогоднішній день немає єдності в тлумаченні її сутності та методиці управління. Недостатньо приділяється увага впровадженню енергозберігаючих технологій та обладнання на різних підприємствах, стимулюванню економії енергоресурсів і запобіганню їх втратам; застосуванню прогресивних показників нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів. На сьогодні відсутні чіткі та ґрунтовні методики оцінки енергетичної безпеки.

Проблема забезпечення енергетичної безпеки держави загострилася і для України. Враховуючи сучасний рівень технологічного розвитку й енергетичної залежності нашої країни на 60% від зовнішніх джерел, найголовнішим фактором системної конкурентоспроможності в Україні є ефективність використання, у першу чергу власних, паливно-енергетичних ресурсів.

Метою статті є узагальнення досвіду провідних країн світу у сфері забезпечення енергетичної безпеки країни з метою подальшого формування власної системи та механізмів забезпечення енергетичної безпеки України.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Відносини між головними гравцями світових та регіональних енергетичних ринків значно загострюються. У першу чергу це стосується питань ціноутворення, надійності постачань та транзиту, використання постачань енергоресурсів як механізму політичного та економічного тиску та шантажу. Останні події продемонстрували значний взаємозв'язок головних гравців енергетичних ринків (постачальників, транзитерів та споживачів), а тому будь-яка енергетична політика держави не може бути ефективно реалізована без урахування інтересів усіх головних гравців.

Серед інших ключових моментів, які визначають стратегічні напрями розвитку енергетики можна визначити:

 -  збереження традиційних видів палива (нафти та природного газу) в якості привалюючих джерел енергії у світі, навіть при реалізації найбільш оптимістичних передбачень про темпи розвитку та впровадження альтернативних технологій;

-  негайна необхідність запобігання катастрофічному та незворотньому кліматичному збитку у світовому масштабі, що, в остаточному підсумку, потребує значного зниження вуглеводної ємності джерел енергії, яка використовується;

-  визнання, що необхідність забезпечення надійних постачань енергоносіїв та прискорення переходу до більш екологічно чистих енергетичних систем потребують радикальних дій з боку урядів як на національному, так і на місцевому рівнях, та їх участі у спільних міжнародних механізмах.

У таких умовах країни-учасники енергетичних ринків (постачальники, транзитери та споживачі) розробляють та втілюють національну та спільну енергетичну політику, спрямовану на забезпечення сталого економічного розвитку та енергетичної безпеки кожної національної держави чи держав співдружності.

Формується нова світова енергетична реальність. Поточний стан світової енергетики визначають такі країни і регіони світу, як Сполучені Штати, Близький Схід, Росія, Китай і держави – члени ЄС.

Ситуація в світовій енергетиці характеризується загостренням суперечностей, які збережуться на весь прогнозований період. Першопричиною геополітичної напруженості є конфліктний потенціал, закладений в розподілі нафтових ресурсів по планеті. Основні споживачі – високорозвинуті країни і нові гіганти, що піднімаються, тоді як світові запаси вуглеводнів сконцентровані головним чином на територіях порівняно невеликої групи країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Саме дана суперечність в першу чергу і визначає сценарії розвитку ситуації і поведінку ключових гравців на ринку.

Небезпеку в енергетиці обумовлює домінування енергоємних галузей економіки і нестача енергетичних ресурсів - енергетична криза. Хронічною до останнього часу залишається проблема стабільного забезпечення електростанцій паливом.

Серед чинників, які загострюють проблеми в енергетиці, виділяється недосконалість системи ціноутворення. Тарифи - це єдине, що стабільно підвищується, але їх підвищення відбувається безсистемно. Це підтверджується не тільки усвідомленням кризового становища в галузі, а й жорсткою позицією іноземних інвесторів, які заявляють про нереальність вкладання коштів в енергетику, якщо в її тарифній політиці не відбудеться докорінних змін.

Недостатня увага приділяється й проблемі енергозбереження. При цьому ніби забувається, що заходи з налагодження енергопостачання втрачають сенс, якщо енергія використовуватиметься неефективно. Досі не запроваджено механізму економічного стимулювання ощадливого споживання енергоресурсів. Не налагоджено комплексної ув'язки заходів з енергозбереження і зусиль щодо подолання тіньової економіки та економічної злочинності. Основними напрямами впорядкування паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) повинні бути:

- диверсифікація джерел постачання енергоносіїв;

- стимулювання енергозбереження в країні. В цьому контексті найактуальнішим питанням є створення відповідних нормативно-правових засад, які б підштовхували як підприємства, так і населення до раціонального використання енергоресурсів;

- впорядкування роботи енергоринку. Він має працювати на ринкових засадах і загальновизнаних принципах конкуренції. Закладення відповідних механізмів роботи цього ринку на сьогодні відноситься до складу основних завдань як уряду, так і Верховної Ради України;

- розробка стратегії розвитку ПЕК на перспективний період.

Продуктивний розвиток будь-якої галузі неможливий без чіткого уявлення реальних перспектив і обмежень, які існують для неї на сьогодні і в найближчому майбутньому. Країні потрібна глибоко продумана, реальна і зважена стратегія розвитку ПЕК, якою має керуватися виконавча влада у своїй діяльності і за якою мають оцінюватися досягнуті нею результати. Але ця стратегія повинна розроблятися спільними зусиллями науковців і всіх гілок влади, оскільки в іншому випадку вона буде відображати інтереси лише однієї із сторін.

Визнаючи це, країни ЄС, Росія та інші країни та регіони світу переглядають свої енергетичні стратегії задля втілення ефективної енергетичної політики, яка б забезпечила енергоефективність національної економіки та енергетичну безпеку держави.

Розглянемо  стратегічні наміри Росії, що викладені в Енергетичній стратегії Росії до 2020 року (ЕС РФ 2020) [6], в якій визначається, що для Росії саме значні запаси ПЕР та потужний ПЕК є базою розвитку економіки країни, інструментом проведення внутрішньої та зовнішньої політики. При цьому роль країни на світових енергетичних ринках багато в чому і визначає її геополітичний вплив.

Як визначено в ЕС РФ 2020 для відповідності вимогам нового часу необхідно побудувати новий ПЕК – фінансово стійкий, економічно ефективний та такий, що динамічно розвивається, але прийнятний для оточуючого середовища, який оснащений передовими технологіями та висококваліфікованими кадрами. Таким чином, для довгострокового забезпечення економіки країни та населення усіма видами енергії розроблена науково обґрунтована та сприйнята суспільством та інститутами державної влади довгострокова енергетична політика країни.

В якості таких пріоритетних завдань визначено:

- повне та надійне забезпечення економіки та населення країни енергоресурсами за доступними, але разом з цим, стимулюючими енергозбереження, цінами, зниження ризиків та недопущення кризових ситуацій в енергозабезпеченні країни;

- зниження питомих витрат на виробництво та використання ПЕР за рахунок раціоналізації його споживання, застосування енергозберігаючих технологій та обладнання, скорочення витрат при видобутку, переробці, транспортуванні та збуту продукції ПЕК;

- підвищення фінансової стійкості та ефективності використання потенціалу енергетичного сектору для забезпечення соціально-економічного розвитку країни;

- мінімізація техногенного впливу на оточуюче середовище на підставі застосування економічних стимулів, удосконалення структури виробництва, втілення нових технологій видобутку, переробки, транспортування, збуту та споживання продукції.

Головним засобом вирішення поставлених завдань є формування цивілізованого енергетичного ринку та недискримінаційних економічних взаємовідносин його суб'єктів між собою та з державою. При цьому держава, обмежуючі свої функції як господарюючого суб'єкту, посилює свою роль у формуванні ринкової інфраструктури як регулятора ринкових взаємовідносин.

Серед інших стратегічних партнерів України – виробників ПЕР –  необхідно відзначити країни Каспійсько-Центральноазійського регіону (Азербайджан, Казахстан, Туркменістан та ін.). На відміну від Росії, ці країни дещо обмежені в можливостях експорту наявних енергетичних ресурсів, у першу чергу, через відсутність диверсифікованих шляхів їх постачання на енергетичні ринки (здебільшого основні обсяги постачання ПЕР контролюються Росією або проходять її територією). У таких умовах стратегічні пріоритети цих країн спрямовані на розробку та ефективну реалізацію альтернативних маршрутів транспортування ПЕР не тільки в Європу, а й у східному напрямку (Китай). У той же час, не зважаючи на аналогічну зацікавленість й України в наявності альтернативних маршрутів транспортування ПЕР в Європу, неодноразові контакти та домовленості на вищому рівні, практична реалізація таких проектів відбувається дуже повільно.

Звертаючи увагу на енергетичну політику Європи, треба зауважити, що вона базується на таких напрямах [7]:

- обмеження зовнішньої вразливості ЄС при імпорті ПЕР;

- проведення подальшої лібералізації внутрішніх енергоринків, що сприятиме подальшому економічному розвитку ЄС, створенню нових робочих місць та забезпеченню надійності енергопостачань;

- боротьба зі змінами клімату.

Особлива увага надається питанню інтеграції української енергосистеми до європейської, що визначено як складова частина стратегічної мети України про входження до ЄС. Визначається, що на відміну від країн нової хвилі розширення ЄС, Україна має достатньо потужні та розвинуті газо-, нафтотранспортні та електричні мережі, поєднані з транспортними мережами ЄС і країн СНД, що дозволяє їй брати участь у формуванні Європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку, відігравати важливу роль в енергетичній співпраці країн СНД і ЄС.

Визначено, що реалізація Енергетичної Стратегії має забезпечити перетворення України на впливового та активного учасника міжнародних відносин у сфері енергетики, зокрема, через участь у міжнародних та міждержавних утвореннях та енергетичних проектах. Для цього уряд має створювати умови для діяльності відповідних суб‘єктів у таких напрямах: імпорт-експорт енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у розробленні енергетичних ресурсів та спорудженні енергетичних об‘єктів за межами України тощо.

Серед інших документів, які визначають стратегічні пріоритети України, необхідно відмітити Київську декларацію щодо принципів Глобальної енергетичної безпеки [8]. Серед фундаментальних принципів Глобальної Енергетичної безпеки визначено наступні.

1. Співробітництво у сфері глобальної енергетичної безпеки повинно базуватись на принципах прозорості, взаємної довіри, взаємності та недискримінації відповідно до вимог Договору до Енергетичної Хартії.

2. Жодна країна не має права використовувати енергетику в якості політичного важеля.

3. Розвиток прозорого, ефективного та конкурентоспроможного співробітництва  на глобальному рівні в енергетичній сфері – це найкращий спосіб досягнути наших спільних цілей з метою сталого розвитку та процвітання.

4. Справедливі й базовані на ринкових принципах відповіді на глобальні виклики в енергетичній сфері мають застосовуватись з метою унеможливлення дій, які б зашкоджували розвитку джерел постачання енергоресурсів, їх транзиту та споживанню, а також сприяли створенню безпечної основи для динамічного і сталого світового розвитку в довготерміновій перспективі.

5. Доступ до енергетичних ресурсів та транзитних маршрутів має бути досягнутий шляхом конструктивного діалогу, який має ґрунтуватися на принципах ринкової економіки та положеннях Договору до Енергетичної Хартії.

6. Транзит енергоносіїв має базуватись на принципах прозорості, безперебійності та недискримінації.

7. Прозорі, рівноправні, стабільні та ефективні законодавчі й регуляторні механізми, включаючи дотримання взятих на себе зобов'язань за контрактами, здійснення достатніх та прийнятних міжнародних інвестицій у галузь виробництва енергоресурсів є ключовими для глобальної енергетичної безпеки.

8. Диверсифікація енергопостачання, попиту, джерел енергії, розвиток географічних та секторальних ринків, маршрутів постачання і транспортні засоби є ключовими в питанні стабільного та безпечного функціонування системи постачання енергоресурсів.

9. Боротьба з глобальними викликами змін клімату, подальший розвиток відновлювальної та екологічно-безпечної енергетики, ядерної енергетики, підтримка заходів, спрямованих на енергозбереження та енергоефективність як на національному, так і міжнародному рівнях мають стати важливою частиною національної та світової енергетичної політики.

Крім того, як зазначено в Меморандумі Україна-ЄС щодо співробітництва в енергетичній сфері [9], ЄС та Україна мають спільні інтереси в енергетичній галузі, і як ЄС, так й Україна можуть мати користь від інтеграції своїх енергоринків, тим самим підвищуючи рівень енергетичної безпеки Європейського континенту. Але не зважаючи на значний потенціал співробітництва та наявність багатьох спільних стратегічних проектів ефективність їх реалізації дуже низька.

Висновки. Таким чином, найважливішим поточним завданням у сфері забезпечення енергетичної безпеки країни є практична та ефективна реалізація раніше визначених стратегічних цілей та механізмів їх реалізації. Для цього необхідні спільні взаємопогоджені дії всіх гілок влади, встановлення відповідальності та належного контролю. На сьогодні проблеми забезпечення енергетичної безпеки набули дійсно глобального характеру, у той же час прийнятної та взаємовизнаної стратегії забезпечення енергетичної на світовому чи загальноєвропейському рівні безпеки не існує. Стратегічні наміри Росії, як й інших виробників та експортерів ПЕР, сконцентровані на отриманні максимальної вигоди (економічної та політичної) від реалізації наявних запасів ПЕР, при цьому існують наміри таке положення максимально закріпити, надавши їм безумовний державний суверенітет над національними ПЕР, і, у той же час, максимально зменшити значення транзитних країн; Стратегічні наміри країн-споживачів ПЕР (у першу чергу ЄС) сконцентровані на забезпеченні надійності постачань енергоресурсів і, певною мірою,  пріоритетність втілення існуючих механізмів реалізації таких намірів (диверсифікація шляхів постачання та видів ПЕР, підвищення ефективності енергоспоживання, охорона оточуючого навколишнього середовища) кожною країною визначаються самостійно. Відсутність єдиної енергетичної політики ЄС є певною загрозою забезпечення енергетичної безпеки як самих країн-членів співдружності, так і країн-сусідів (у тому числі й України). Стратегічні наміри України значною мірою полягають у реалізації вигідного геополітичного положення країни як одного з потужних транзитерів ПЕР. Відсутність єдиних поглядів щодо конкретних проектів та механізмів їх реалізації значним чином гальмують розвиток енергетичної галузі та реалізацію Енергетичної стратегії країни.

 Як показує досвід багатьох країн світу, за будь-яких умов, самотужки забезпечити сталий та надійний розвиток енергетики та енергетичної безпеки, особливо в довгостроковій перспективі, неможливо. У сучасних умовах реалізація більшості стратегічних енергетичних проектів пов'язана з об'єднанням зусиль багатьох країн та регіонів світу. У цьому плані Україна значно обмежує свої можливості, маючи низку перешкод та непогодженість у виборі співвиконавців таких проектів. Необхідним кроком у цьому процесі є приєднання до угод про єдиний енергетичний простір Європи та про енергетичну асоціацію.

Список літератури

 

1. Дмитриченко Л. И. Методологические основы обеспечения экономической безопасности государства / Л. И. Дмитриченко, А. С. Хорошева // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: сб. науч. трудов. – Донецк: ДонНУ, 2010. - 1050 с.

2. Козак О. В. Проблеми розвитку малого підприємництва в Україні / О. В. Козак // Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави: матеріали ІV наук.-практ. конф. – Дніпропетровськ, 2010. - 151 с.

3. Статистичний щорічник України за 2010 рік / [за ред.О. Г. Осауленка]. – К.: Державне підприємство "Інформаційно-аналітичне агентство", 2011. – 568 с.

 4. Страна в долгах // Итоги недели. – 24-30 ноября 2012. - № 47 (277).

5. Тумакова М. С. Экономическая безопасность государства в разрезе привлечения иностранных инвестиций / М. С. Тумакова // Економіка та фінанси в умовах глобалізації: досвід, тенденції та перспективи розвитку: зб. тез ІІ Міжнародної наук.-практ. конф. – Макіївка, 2010. – Том ІІІ. – 164 с.

6.  Энергетическая стратегия России на период до 2020 года / Утверждена распоряжением Правительства Российской Федерации № 1234-р от 28 августа 2003 года / [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.minprom.gov.ru/docs/strateg

7.  Концептуальный подход к новой правовой базе международного сотрудничества в сфере энергетики / [Электронный ресурс]  - Режим доступа: http://news.kremlin.ru/ref_notes/258 21 апреля 2009 г.

8.  Меморандум між Україною та Європейським Союзом про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі // [Електронний ресурс] http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_694

9. Влада України імітує виконання брюссельських угод щодо газу // [Електронний ресурс] http://unian.net/ukr/news/news-336072.html

Куць Яніна Сергіївна,

Аспірантка з відривом від виробництва,
ДВНЗ «Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»

Економічна безпека регіону країни, як одна з головних складових забезпечення національної економічної безпеки

Проблематика економічної безпеки традиційно має статус найвищого пріоритету в державній політиці. Система забезпечення економічної безпеки передбачає здійснення постійного моніторингу соціально-економічних процесів з точки зору їхнього впливу на стан економічної безпеки, оцінку з цих позицій стратегічних програм, нормативно-правових актів, а також аналіз ефективності поточних рішень у сфері економічної політики. Зокрема, проблема економічної безпеки України впродовж багатьох років залишається надзвичайно важливою, передусім, з точки зору забезпечення стійкого та збалансованого розвитку країни в довгостроковій перспективі. Динамічна зміна умов функціонування сучасної економіки, здатність до забезпечення безпеки від дії внутрішніх і зовнішніх загроз визначає рівень конкурентоспроможності країни та динаміку соціально-економічного розвитку. В свою чергу, забезпечення інтересів країни базується на стійкому розвитку регіонів, коли реалізація цілей і завдань у сфері регіональної політики відображає формування можливостей системи цілеспрямованих дій на загрози регіонального рівня. Але при цьому слід враховувати регіональні відмінності рівня економічної безпеки, що визначаються нерівномірністю соціального розвитку, особливостями розвитку економіки та розміщення продуктивних сил, ступенем динамізму інноваційних перетворень, якістю людського потенціалу, інвестиційним кліматом і багатьма іншими чинниками.

На основі деяких результатів дослідження, слід відмітити, що глобальна нестабільність у виробничій, продовольчій, енергетичній, фінансовій та інших сферах, особливо остання фінансова криза, виявили низку системних недоліків, що обмежують можливості стабільного соціально-економічного розвитку. Використання витратної економічної моделі, відсутність стимулів до інноваційних процесів і динамічного розвитку нових технологічних укладів обумовлюють неконкурентоспроможність української економіки. Все це дозволяє стверджувати, що стратегія національної безпеки України 2007 року не набула практичної реалізації, внаслідок чого посилилися загрози національній безпеці. Тому, оцінка рівня та впливу загроз життєво важливим інтересам України на сучасному етапі посткризового відновлення зумовило необхідність оновлення стратегії національної безпеки, визначення  стратегічних пріоритетів і вдосконалення механізмів їх реалізації [1].

Оскільки економіка є основним видом  діяльності держави, суспільства й особистості, то в свою чергу саме економічна безпека – найбільш важлива складова національної безпеки України. На сьогодні національній економічній безпеці загрожує невирішеність наступних таких проблем, як [1]: залежність внутрішнього ринку від зовнішньоекономічної кон’юнктури, недостатня ефективність роботи, щодо його захисту від несумлінної конкуренції з боку українських монополістів та імпортерів; недостатня ефективність використання матеріальних ресурсів, переважання в структурі промисловості галузей з невеликою часткою доданої вартості, низький технологічний рівень вітчизняної економіки; наявні валютні ризики, неефективне використання коштів Державного і місцевих бюджетів; недосконалість законодавства для прискорення розвитку національної економіки на інноваційних засадах, відносно високий рівень тінізації економіки, відсутність достатніх стимулів для легалізації доходів населення та зменшення тіньової зайнятості; надмірний вплив іноземного капіталу на розвиток окремих стратегічно важливих галузей національної економіки, небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу в таких галузях. Отже, вирішення окреслених проблем потребує проведення відповідних дієвих заходів на рівні регіонів, як основних елементів забезпечення національної економічної безпеки країни.

Економічна безпека регіону – це здатність регіональної економіки функціонувати в режимі розширеного відтворення, тобто стійкого економічного зростання, максимально забезпечувати прийнятні умови життя та розвитку особистості для більшості населення. Економічна безпека на регіональному рівні – це також спроможність економіки протистояти дестабілізуючій дії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних чинників, а також не створювати загрози для інших елементів регіону та зовнішнього середовища. Економічна безпека регіону – це діапазон рівнів економічних і соціальних показників, у межах яких регіон протягом довготривалого періоду розвивається стійко [4].

Складовими економічної безпеки на регіональному рівні є: виробнича, яка характеризується наявністю ресурсної бази, умовами, що забезпечують інтеграційні процеси, сформованістю системи відтворення з урахування спеціалізації регіону; фінансова, що характеризується стійкістю фінансової та регіональної бюджетної системи, здатністю забезпечити соціально-економічну стабільність і розвиток регіону; науково-технічна – динамікою впровадження результатів НТП у соціально-економічну сферу, рівнем модернізації виробництва, кваліфікацією та чисельністю персоналу, зайнятого в наукових дослідженнях і розробках; соціально-демографічна – рівнем соціальної диференціації суспільства, рівнем бідності, депопуляції населення, доступності освіти, культури, медичного обслуговування, житла, послуг зв’язку  тощо; реструктуризація регіонального ринку праці – галузевою регіональною спеціалізацією, зміною потреби у фахівцях відповідної кваліфікації, рівнем безробіття, системою завдань і функцій, що реалізовуються спеціалістами; громадська – у відсутності криміналізації суспільства, тіньової економіки, корупції тощо; продовольча – рівнем забезпеченості регіону продовольством, якістю продуктів харчування; екологічна – її порушення проявляються в перевищенні допустимих норм забруднення довкілля, у великих витратах на ліквідацію наслідків техногенних катастроф. Також слід відзначити, що на стан економічної безпеки регіону впливають багато факторів із різним впливом дії, тобто вони перешкоджають або сприяють забезпеченню безпеки. Проте неправильне або несвоєчасне регулювання дії чинників безпеки може викликати зміну їх станів, внаслідок чого вони набувають дестабілізуючу властивість із високим ступенем невизначеності, що розглядається як загроза економічної безпеки. Отже, необхідність управління економічною безпекою обумовлена потребою недопущення переростання чинників у загрозу безпеки, запобігання кризовим ситуаціям, гарантія стабільного рівня об’єкту безпеки, мінімізації можливих економічних збитків. Забезпечення економічної безпеки повинно передбачати: класифікацію дестабілізуючих чинників безпеки і контроль над ними; ідентифікацію загрози внаслідок втрати контролю над чинником; розробка та виконання заходів щодо подолання загроз.

Для розробки стратегії економічної безпеки, об’єктивної оцінки її реалізації потрібна організація всебічного моніторингу економіки та суспільства для визначення системи внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на стан економічної безпеки та мають можливість трансформуватись у загрозу безпеки. Ключовими завданням системи моніторингу стану економічної безпеки є періодичний збір, обробка й аналіз інформації; оцінка та прогнозування соціально-економічної ситуації; передача об’єктивної і достовірної інформації про стан об’єктів безпеки та можливі його відхилення до органів управління. Дані моніторингу є підґрунтям для ефективної реалізації стратегії економічної безпеки через прийняття відповідних рішень і дій регулювання найважливіших економічних процесів для підтримки стану економіки на безпечному рівні. Функції, завдання моніторингу та інформаційної підтримки органів влади покладено на інформаційно-аналітичні центри при регіональних адміністраціях. Саме завдяки постійному моніторингу стану економічної безпеки регіону система управління здатна гнучко реагувати на економічні, соціальні та політичні умови як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, які постійно змінюються. На мою думку, система моніторингу економічної безпеки регіону на сьогодні, потребує систематизації показників економічної безпеки та визначення їх граничних значень, які дозволять оперативно та достовірно оцінювати стан регіональної економіки і країни в цілому, для прийняття адекватних заходів для попередження та / або усунення загроз.

Зокрема, найбільш ефективним методом управління економічною безпекою є програмно-цільовий, що реалізує комплексний підхід і представляє собою систему специфічних форм і методів управління, спрямованих на реалізацію комплексних програм; сукупність прийомів, що дозволяють представити вирішення проблеми, як ієрархію цілей, які визначені за рівнями спільності, значущості та доцільності, з наступним досягненням їх шляхом реалізації системи взаємозв’язаних  заходів. Сучасна практика свідчить, що побудова цільової моделі управління економічною безпекою регіону є найбільш важливим і складним елементом методичної роботи, щодо застосування програмно-цільового методу управління.

Тому, для досягнення максимального ефекту програмно-цільового управління необхідно забезпечити повноту цільової комплексної програми економічної безпеки регіону, для чого її розробка та реалізація повинна включати певні зазначені етапи, наприклад, Виявлення наявності проблемної ситуації в регіоні та формулювання конкретної проблеми; Вибір проблемної ситуації, що вирішується програмно: визначення бажаного стану об’єкту економічної безпеки (не оцінюється як загрозливе); Попереднє визначення необхідного ресурсного забезпечення для вирішення проблемної ситуації, встановлення обмежень за видами ресурсів; Створення організаційного механізму управління цільовою програмою.

Отже, підвищення ефективності господарської діяльності, відтворення та стабілізація виробництва – це основна мета стратегії забезпечення економічної безпеки більшості регіонів країни. Практика показує, що програмно-цільовий метод управління в основному використовується для вирішення окремих проблем, щодо подолання негативних процесів і явищ, запровадження компенсаційних засобів. Проте значні обсяги збитків і втрат, їх соціальний аспект спонукають до розробки стабільного механізму цільової орієнтації всіх елементів (учасників) процесу забезпечення економічної безпеки, здатного до постійного виявлення та вирішення всієї сукупності проблем.

Список використаних джерел:

1. Указ Президента України. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 р. «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/389/2012;

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1001-2006-%D0%BF;

3. Концепція економічної безпеки України / Ін-т економічного прогнозування, кер. проекту Геєць В. М. – К.: Логос, 1999. – 56 с.;

4. Основные понятия менеджмента: глоссарий / Н. Д. Найденов [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://vocable.ru/dictionary/916/word/yekonomicheskaja-bezopasnost-regiona;

5. Оцінювання конкурентоспроможності регіонів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.competitiveukraine.org/upload/reports/rozdil5_ukr.pdf.

 

 Рібун Марія Володимирівна,

Львівське вище професійне училище ресторанного сервісу та туризму,
майстер виробничого навчання

 УДК  658.338.45 (477)

ІНФОРМАЦІЙНІ ЗАГРОЗИ ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ ПІДПРИЄМСТВА ГОТЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ

Анотація. У статті розглянуті сучасні інформаційні загрози та їх вплив на систему економічної безпеки готельного бізнесу. На основі аналізу практичного досвіду щодо захисту інтересів господарюючих суб’єктів та забезпечення їх стійкого розвитку запропоновані заходи щодо попередження виникнення інформаційних небезпек.

Ключові слова: экономическая безопасность, информационная безопасность, риск, информационная угроза.

Аннотация. В статье рассмотрены современные информационные угрозы и их влияние на систему экономической безопасности гостиничного бизнеса. На основе анализа практического опыта защиты интересов хозяйствующих субъектов и обеспечения их устойчивого развития предложены меры по предупреждению возникновения информационных опасностей.

Ключевые слова: экономическая безопасность, информационная безопасность, риск, информационная угроза.

Annotation. The article describes the current information threat and its impact on the economic security of the hotel business. On the basis of practical experience in protecting the interests of businesses and ensuring their sustainable development measures to prevent information security are proposed.

Keywords: economic security, information security, risk, information threat.

 

 Постановка проблеми. В умовах економічної кризи та  нестабільності зовнішнього середовища підприємствам готельного бізнесу необхідно адаптуватися, вдосконалювати та розробляти нові засоби забезпечення економічної безпеки для досягнення цілей підприємства. Забезпечення економічної безпеки є невід’ємною умовою стратегічного розвитку готельного підприємства.

В сучасних умовах господарювання інформація є стратегічним ресурсом, необхідним для забезпечення високого рівня стабільності, прибутковості та безпеки підприємства.

Стан дослідждення. Питанням забезпечення економічної безпеки приділяють значну увагу вітчизняні та зарубіжні науковці В.І. Мунтіян [1], Г.В. Козаченко, В.П. Пономарьов, О.М. Ляшенко [2], С.Ф. Покропивний [3], Г. Пастернак-Таранушенко [4], Д. Болдуїн [5], О. Судакова [7] та інші.

Вирішення проблеми інформаційної безпеки та інформаційних ризиків представлені в працях Царєгордцева А.В. [5], Цигічка В.М. [6], Ясенєва В.М. [8] та ін.

Метою даної статті є дослідження  питання впливу інформаційних загроз на економічну безпеку готельного бізнесу, а також аналіз інформаційних ризиків.

Виклад основних положень. Інформатизація економіки відкриває нові можливості для міжнародного інформаційного обміну. Саме застосування інформаційних технологій є одним з найважливіших факторів, що визначають конкурентоздатність підприємства. Національна економіка та інфраструктура будь-якої країни сьогодні тісно пов’язані із сучасними комп’ютерними технологіями. Щоденна робота підприємств готельного бізнесу знаходяться в залежності від надійної роботи автоматизованих систем. Як і будь-який прогресивний винахід, Інтернет та Інтернет послуги містять у собі ряд небезпек, які в свою чергу становлять загрозу економічній безпеці готельного підприємства. Виділяють багато підходів до визначення економічної безпеки готельного бізнесу. Найпоширенішими є наступні (рис 1):

-   захист проти економічних злочинів – забезпечення безпеки підприємства зводять до протистояння, захисту від різного роду економічних злочинів (крадіжки, фальсифікація, шпигунство, тощо) [3 с. 226];

-   стан ефективного використання ресурсів – даний підхід є ресурсно – функціональним, його ціллю є досягнення мети діяльності підприємства;

 

Рис. 1 Підходи до визначення економічної безпеки готельного бізнесу

 

-   наявність конкурентних переваг – послідовники даного підходу вважають, що наявність конкурентних переваг, обумовлених відповідністю матеріального, фінансового, кадрового та техніко – технологічного потенціалів та організаційної структури забезпечать йому певний рівень економічної безпеки [3 с. 226];

-   реалізація та захист економічних інтересів – визначає економічну безпеку підприємства як захищеність його життєво важливих інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз.

До основних функціональних цілей економічної безпеки підприємства відносять:

-       забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства;

-       забезпечення технологічної незалежності, досягнення високої конкурентоспроможності суб'єкта господарювання;

-       досягнення ефективності менеджменту, оптимальної організаційної структури управління підприємством;

-       якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства;

-       забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці,  досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів і відділів організації;

-       ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

У зв’язку з погіршенням таких складових інформаційних ресурсів, як конфіденційність, цілісність, доступність та достовірність, спостерігаються збої у функціонуванні систем управління, розголошуються відомості, що становлять комерційну таємницю, порушується достовірність фінансової документації [4, с. 126].

Інформаційні ризики – це ризики втрати, несанкціонованої зміни інформації через збої у функціонуванні інформаційних систем або їхнього виходу з ладу, що приводить до збитків [3, с. 227]. Основні інформаційні загрози представлені на рис. 2 (авторська розробка на основі [2] )

 

Рис.2  Основні групи інформаційних загроз підприємства готельного бізнесу

 

Розглянемо іншу класифікацію категорій подій і прикладів інформаційних ризиків, представлену  Ілляшенком К.В.  (табл. 1), яка є актуальною для готельного бізнесу:

Таблиця 1

Категорії подій і рівні інформаційних ризиків

Рівень ризику	Категорія подій виникнення ризику	Приклади дії ризику
1	Внутрішнє шахрайство	Несанкціоноване використання інформаційних систем. Навмисне перекручування (приховування) інформації, що може призвести до втрат.
2	Зовнішнє шахрайство	Незаконне проникнення в інформаційні системи. Заподіяння збитку інформаційним системам. Крадіжка інформації.
3	Клієнти, продукти та ведення бізнесу	Пов’язане з неправомірним розкриттям конфіденційної інформації.
4	Збиток для матеріальних активів	Збиток матеріальним цінностям у результаті впливу зовнішніх подій.
5	Зупинка бізнесу та збої у системах	Вихід з ладу інформаційних систем, окремих модулів і елементів її функціонування. Поломка обладнання (комп’ютери, термінали ,касові апарати). Збої в системах бронювання.
6	Проблеми з керуванням і виконанням	Відсутність (недосконалість) системи захисту або порядку контролю доступу до інформації. Неправильна організація інформаційних потоків. Неточності при введенні та обробці даних.

 

Для обмеження та запобігання інформаційного ризику в готельному бізнесі керівникам готельних підприємств доцільно впроваджувати спеціальні засоби контролю, що знижують ймовірність інформаційної загрози, приймати певні рішення, спрямовані на видалення фактора ризику (наприклад, не використовувати програмне забезпечення, яке не відповідає стандартам інформаційної безпеки).

В результаті дослідження можна зробити висновки, що для забезпечення інформаційної безпеки в готельних підприємствах, слід виконувати наступні завдання [2, с. 127]:

1. Аналізувати й узагальнювати потенційні загрози та причини порушень.

2. Розробляти методики оцінки інформаційних ризиків.

3. Проводити інформаційні обстеження ресурсів підприємства.

4. Розробляти політику та концепції інформаційної безпеки.

5. Розробляти корпоративний стандарт забезпечення інформаційної безпеки готелю.

6. Віднесення інформації до категорії обмеженого доступу (службова таємниця).

7. Експлуатація технічних заходів захисту інформації.

8. Аудит і контроль функціонування системи інформаційної безпеки підприємства готельного бізнесу.

Висновки. На сучасному етапі розвитку готельної індустрії інформаційна безпека є невід’ємною складовою системи економічної безпеки готельного бізнесу. Економічний потенціал підприємства визначається рівнем розвитку інформаційної структури. З кожним роком збільшується реальна небезпека ризиків, що пов’язані з інтерсайдерською інформацією. Саме тому питання інформаційної безпеки входить до числа головних пріоритетів вітчизняних готельних підприємств.

Тематика інформаційних загроз в сфері готельного бізнесу є дуже актуальною. Подальші дослідження будуть спрямовані на розробку методики оцінювання інформаційної безпеки готельних підприємств.

 

Список використаної літератури

1. Васильців Т.Г. Економічна безпека підприємництва України: стратегія та механізми зміцнення /  Т.Г. Васильців //  Монографія –  Львів : Арал, 2008. – 386 с

2.Іванченко Н.О. Інформаційна складова економічної безпеки підприємства та її значення для забезпечення стійкого розвитку національної економіки. // Стратегія розвитку України №3/2011. – К., - С.124- 128.

3.Ілляшенко К.В. Інформаційні загрози економічній безпеці підприємства. //Економічний форум. 1/2013.- С. 225 – 228.

4.   Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізм забезпечення: Монографія. – К.: Лібра, 2003. – 280 с.

5. Царєгордцева А.В. Информационная безопасность в распределенных управляючих системах: Монография [Текст] / Н.Лоханова // Економіст. – 2005. - №2.- С.52-56

6.  Цыгичко В.М. Методика оценки рисков нарушение информационной безопасности [Текст] / В.Н. Цыгичко.- М.: ИСА РАН, 2007.- 56с.

7.    Черникова Є.Г, Тарасьєва Л.В. Основні напрямки забезпечення економічної безпеки підприємства // матеріали міжнародної науково-практичної конференції: «Проблеми забезпечення економічної безпеки». – Донецьк, ДонНТУ, 2001. – с. 163-165.

8. Ясенев В.Н. Информационная безопасность в экономических системах: Учебное пособие [Текст] / В.Н.Ясенев.- Новгород: Изд-во ННГУ, 2006.- 236с.